Житомирський апеляційний адміністративний суд

Житомирський апеляційний адміністративний суд офіційне інтернет представництво

Узагальнення судової практики розгляду і вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв’язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація.

За пропозицією Вищого адміністративного суду України Житомирським апеляційним адміністративним судом вивчено та узагальнено судову практику розгляду і вирішення адміністративними судами впродовж 2014-2015 років спорів, що виникають у зв’язку з виконанням рішень судів про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація.

Об'єктом узагальнення судової практики були судові рішення у адміністративних справах, що виникають у зв’язку з невиконанням Державною казначейською службою України та її територіальними підрозділами судових рішень про стягнення коштів безпосередньо з державного  бюджету, державних органів, підприємств, установ.

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів визначається Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» з наступними змінами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання регламентуються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судовий рішень».

Так, ч. 1 ст. 2 цього Закону закріплено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

-  державний орган;

-  державні підприємство, установа, організація;

-  юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

 

Частиною 2 цієї статті передбачено, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

У ч.1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судовий рішень» зазначається, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з тим, ч. ч. 1, 2 ст. 4 цього Закону встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Отже, для виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи потрібно звертатися за виконанням до відповідно відділу державної виконавчої служби згідно процедур і строків вставлених Законом України «Про виконавче провадження».

І тільки у випадку, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державна виконавча служба передає це рішення на виконання до відповідного управління Державної казначейської служби України.

Поряд з цим, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок від 03.08.2011 року № 845).

Пунктом 3 Порядку від 03.08.2011 року № 845 передбачається, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Тобто, ключовим моментом є те, що обов’язок виконання рішень судів про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників покладається виключно на органи Казначейства.

Як свідчать статистичні дані упродовж 2014-2015 років(станом на 01.07.2015) окружними адміністративними судами та місцевими загальним судами як адміністративними Житомирського апеляційного адміністративного округу розглянуто 35 справ вказаної категорії.

У апеляційному порядку Житомирським апеляційним адміністративним судом переглянуто 30 судових рішень, третина з яких скасована (9). 

На час узагальнення Вищим адміністративним судом України переглянуто 3 судових рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду, з яких 2 рішення залишено без змін(справи № 288/1704/13-а, К 800/19537/14, № 817/2136/14, К 800/66770/14), 1 – скасовано (справа № 806/7413/13-а, К 800/39556/14).

Майже у всіх справах Державна казначейська служба України та її територіальні підрозділи брали участь у адміністративному процесі у якості відповідача. Тільки у одній справі (справа № 806/4217/14) Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області мало статус позивача, оскільки звернулось до суду з позовом про скасування постанови державного виконавця щодо накладення штрафу за невиконання рішення суду та вимоги державного виконавця. 

Значну частину справ досліджуваної категорії складають спори про визнання неправомірними дій територіального управління Державної казначейської служби щодо безпідставного повернення виконавчого листа без виконання та зобов’язання прийняти виконавчий документ до виконання (17).

Решту справ складали спори про:

- зобов’язання Державної казначейської служби вчинити дії з негайного виконання виконавчого листа та виплатити компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми;

- визнання протиправними дій податкових органів з ненадання Державній казначейській службі висновку про повернення суми бюджетного відшкодування та зобов’язання скласти та подати такий висновок;

- визнання незаконним рішення щодо відмови у поверненні судового збору та зобов’язання прийняти документи для повернення судового збору. 

Судова практика апеляційного суду свідчить, що справи, у яких вирішувались питання визначення юрисдикції судів щодо розгляду справ про невиконання органами Казначейства судових рішень щодо стягнення коштів з держаного бюджету, державних органів, підприємств, установ, у разі коли спірні відносини виникали з невиконання рішення господарського суду чи суду з розгляду цивільних справ, в апеляційному порядку не розглядались.

Питання, пов’язані із застосуванням правил предметної підсудності у вказаних справах, у разі коли спірні відносини виникали щодо невиконання рішення окружного адміністративного суду чи місцевого загального суду як адміністративного суду, вирішувались у 2-х справах (№ 288/260/14-а, № 296/11715/13-а).

Так, за результатами апеляційного перегляду одне рішення скасовано, інше залишено без змін. Підставою для скасування постанови Попільнянського районного суду Житомирської області у справі № 288/260/14-а стало недотримання судом першої інстанції правил предметної підсудності адміністративних справ, оскільки предмет спору в даній справі не був пов'язаний з виплатами або доплатами, передбаченими в пункті 4 частини l статті l8 КАС України. Крім того, Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, до якого позивачем заявлено позов, не є органом місцевого самоврядування, а являється державним органом. Отже, справа була підсудна Житомирському окружному адміністративному суду.

Відповідно до частини 9 статті 267 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Заява, подана в порядку статті 267 КАС України, не є позовною заявою, а розглядається в межах того самого провадження.

Дослідження судових рішень показало, що значна кількість справ з приводу невиконання органами Казначейства судових рішень про стягнення коштів з держаного бюджету, державних органів, підприємств, установ розглядалась у загальному порядку за окремим адміністративним позовом, оскільки позовні заяви подані за загальними правилами, встановленими для звернення до адміністративного суду. Лише у 3-х справах мало місце звернення до суду позивачів із заявами в порядку ч. 9 ст. 267 КАС України, які розглядались у межах провадженні щодо раніше вирішеної справи (справи № 2а-1733/10/0670, № 806/7020/13-а, № 817/1330/14).

Що стосується проблемних питань щодо визначення повноважень суду під час  розгляду досліджуваної категорії справ з огляду на те, що обов’язок відповідача виконати рішення суду прямо передбачений чинним законодавством та не потребує додаткового зобов’язання шляхом прийняття відповідного судового рішення, слід зазначити таке.

У ст.267 КАС визначено три спеціальні способи судового контролю, а саме:

• зобов’язання суб’єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення;

• накладення штрафу за невиконання судового рішення;

• визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених нею.

Так, у ч.1 ст.267 КАС зазначено, що суд може зобов’язати такого відповідача після ухвалення рішення у справі подати звіт про його виконання та встановити строк для подачі такої інформації. Цій нормі кореспондують положення абз.7 п.4 ч.1 ст.163, абз.5 п.4 ч.1 ст.207 КАС, згідно з якими у резолютивній частині зазначається строк для подання звіту про виконання постанови суду, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Найчастіше подання звіту використовується у справах:

• про поновлення на роботі;

• пов’язаних з наданням інформації громадянам;

• про стягнення невиплаченої суми соціальних виплат.

Однак судді вкрай рідко використовують такі повноваження.

Основна причина невикористання судом свого контрольного повноваження вбачається у недосконалому нормативному закріпленні. Відповідно до ч.1 ст.267 КАС зобов’язання подати звіт є правом суду, а не обов’язком. Передбачивши таке повноваження, законодавець не визначив умов його використання, залишивши вирішення вказаного питання виключно на розсуд суду.

Як наслідок, на практиці виникає низка запитань, зокрема: чи вправі суд використовувати свої контрольні повноваження за умови, що позивач не заявляв відповідного клопотання? Які обставини можуть свідчити про ймовірне невиконання судового рішення та повинні «сигналізувати» про необхідність зобов’язання подати звіт? Чи може суд відмовити позивачеві у задоволенні такого клопотання?

Вищий адміністративний суд у листі від 09.01.2013 №28/12/13-13 звернув увагу, що зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт — це право, яке реалізується під час прийняття постанови у справі. Строк, необхідний для подання звіту, визначається у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної інстанції відповідно до п.7 ч.1 ст.163, п.5 ч.1 ст.207 КАС. У разі звернення позивача із заявою про зобов’язання відповідача подати звіт після прийняття постанови у справі суд ухвалою відмовляє в її задоволенні.

Таким чином, вирішення питання подання звіту повністю віддано суду. Адже подання позивачем клопотання про зобов’язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення до його ухвалення буде передчасним, а після прийняття постанови у справі матиме наслідком відмову у задоволенні такої заяви.

У визначеній категорії справ в апеляційному порядку переглянуто чотири рішення суду першої інстанції, якими, зокрема, зобов’язано органи Казначейської служби подати звіт про виконання судового рішення з дня набрання ним законної сили. У двох справах, внаслідок невиконання судового рішення в частині подання вказаного звіту на керівників органів казначейської служби накладено штраф відповідно до ч. 2 ст. 267 КАС України.

Так, у справі № 806/7020/13-а за позовом  Фізичної особи - підприємця Пашинського В.В. до Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про стягнення бюджетної заборгованості, за наслідками розгляду звіту відповідача про виконання постанови суду ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду на керівника відповідача накладено штраф у розмірі 10 мінімальних заробітних плат в сумі 12180, 00 грн.

Проте вказана ухвалу суду першої інстанції за результатами апеляційного перегляду скасована, оскільки судом не встановлено, що позивач на день подання відповідачем звіту не звертався до органу Казначейства з відповідною заявою про виконання рішення та не подав документів, зазначених у пункті 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до п. 3 цього Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.  

Отже, Житомирський окружний адміністративний суд, неповно з’ясувавши обставини справи, допустився помилки та безпідставно наклав на керівника відповідача штраф за невиконання судового рішення, що стало підставою  для скасування оскаржуваної ухвали. 

У іншій справі (№ 817/1330/14) у зв’язку з невиконанням постанови Рівненського окружного адміністративного суду, якою у тому числі зобов’язано орган Казначейської служби подати звіт про виконання судового рішення, ухвалою суду встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення та накладено на голову ДКС України штраф в розмірі 12180,00 грн. За результатами апеляційного перегляду дана ухвала залишена без змін.

Як показав аналіз, справи, пов’язані із визначенням початку перебігу тримісячного строку для виконання рішення суду, порушення якого є підставою для виплати компенсації в категорії справ, що є об’єктом дослідження, у судах Житомирського апеляційного адміністративного округу, не розглядались.

Однак, варто вказати, що у суддів виникали деякі проблемні питання у цій категорії справ з приводу правомірності нарахування та виплати такої компенсації органом Казначейства за невиконання рішення суду про стягнення коштів з державного органу.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Зокрема, частиною четвертою вказаної статті Закону передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

 Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються  органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувану виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Упродовж 2014-2015 років апеляційним адміністративним судом розглянуто 3-и справи про визнання дій Державної казначейської служби України з невиконання судових рішень протиправними та зобов’язання виплатити компенсацію.

Так, у справі № 806/1162/14 Толкач Ольга Іванівна звернулась в суд з позовом до Державної казначейської служби України про зобов’язання вчинити дії з негайного виконання виконавчого листа щодо виплати коштів та зобов’язання відповідача виплатити компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що за нормами пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

 Однак рішення суду першої інстанції за наслідками перегляду його у апеляційному порядку скасовано, позовні вимоги задоволено. Підставою для скасування судового рішення стало неврахування судом першої інстанції   статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", крім того, не взято до уваги, що вказаний Закон є спеціальним у сфері гарантування державою виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".

У інших справах № 806/4053/14, № 8171330/14 судові рішення судів першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення апеляційним судом залишені без змін.

Як зазначалось, найпоширенішою категорією справ із досліджуваної категорії спорів є справи про визнання неправомірними дій органів Державної казначейської служби України щодо безпідставного повернення виконавчого листа без виконання та зобов’язання прийняти виконавчий документ до виконання.

Підстави для повернення органом Казначейства виконавчого листа, передбачені п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Аналіз судових рішень свідчить, що органи Казначейства повертали виконавчі листи без виконання, зокрема, у зв’язку з тим, що :

- рахунки органів Пенсійного фонду відкриті в органах Казначейства лише для зарахування коштів єдиного внеску, а не для отримання фінансування та проведення видатків, зокрема, щодо оплати пенсій (справа № 288/1704/13-а, № К/800/19537/14);

-  судове рішення має зобов’язальний характер замість рішення про стягнення коштів з державного бюджету (справа № 570/4917/13-а);

- виконавчий лист оформлений всупереч чинного законодавства (справа № 283/290/14-а);

закінчився строк пред’явлення виконавчого листа (справа № 288/703/13-а, № 806/1197/14).

Підставою для задоволення позовних вимог стало те, що органами Казначейської служби не були дотримані вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та нормативно-правових актів, виданих на його виконання, і як наслідок, протиправно повернуті виконавчі листи стягувачам.

Наприклад, у справі № 288/1704/13-а за позовом Короля М.П. до Управління Державної казначейської служби у Попільнянському районі Житомирської області про визнання протиправною відмову в прийняті виконавчого листа до виконання та зобов'язання відповідача прийняти виконавчий лист, постановою Попільнянського районного суду визнано протиправною відмову Управління Державної казначейської служби України у Попільнянському районі у прийнятті до виконання виконавчого листа та зобов'язано відповідача прийняти на виконання виконавчий лист.

Управління Державної казначейської служби у Попільнянському районі повернення виконавчого листа мотивувало тим, що рахунки органів Пенсійного фонду відкриті в органах Казначейства лише для зарахування коштів єдиного внеску, а не для отримання фінансування та проведення видатків, зокрема, щодо виплати пенсій.

Житомирський апеляційний адміністративний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог без змін, не погодився з доводами органу Казначейства та зазначив, що Управлінням Державної казначейської служби у Попільнянському районі порушено приписи Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників.

З даним висновком апеляційної інстанції погодився і Вищий адміністративний суд України (справа № К 800/19537/14).

У іншій справі № 286/1598/14-а за позовом Іваненко Н.І. до Управління державної казначейської служби України в Овруцькому районі про визнання протиправною відмову відповідача у прийнятті до виконання виконавчого документа та зобов'язання відповідача прийняти виконавчий лист до виконання, постановою Овруцького районного суду позовні вимоги задоволено.

Апеляційний адміністративний суд, залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, зазначив, що посилання відповідача на те, що чинним законодавством не передбачено повноважень органу Казначейства на здійснення списання коштів з рахунків боржника відкритих в банківських установах є безпідставним, оскільки виходячи з положень Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та приписів Порядку затвердженого на виконання цього Закону постановою Кабінету Міністрі України від 03 серпня 2011 року № 845, органи Казначейства на теперішній час не мають повноважень для зобов'язання іншого органу вчинити певні дії та можливості прийняти до виконання виконавчий документ без зазначення суми коштів.

Кінцевим результатом виконання судового рішення по цій справі є виплата позивачеві коштів державним органом, що підпадає під компетенцію Державної казначейської служби України. Дана правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 14 травня 2014 року  у справі  К/800/25866/14.

При цьому покликання відповідача на відсутність відповідних рахунків для виплат за виданим виконавчим листом, тощо не можуть прийматися до уваги, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).

Аналогічне безпідставне повернення органами Казначейства виконавчого листа без виконання спостерігається також у справах № 286/2027/14-а, № 286/419/14-а, № 278/6181/13-а, № 806/406714.

Підставами для відмови у задоволенні позову до органів Казначейства у справах про повернення виконавчого листа без виконання стали:

- недотримання позивачем порядку виконання судового рішення;

- неврахування позивачем пункту 3  розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

- пропуском позивачем строку пред’явлення виконавчого листа до виконання;

- звернення до органу Казначейства із судовим рішенням, яке має зобов’язальних характер.

Наприклад, у справі № 817/2136/14 за позовом Печончика О.В. до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про визнання неправомірною і протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття дій та невиплати спадкових коштів та зобов'язання виплатити кошти, постановою Рівненського окружного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційний адміністративний суд, залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, зазначив, що оскільки позивачем не дотриманий передбачений законом порядок виконання судового рішення, він не будучи стороною виконавчого провадження, не уповноважений подавати до виконання виконавчий лист. При цьому, управління Державної казначейської служби України через не подання спадкоємцем заяви про виконання рішення суду та оригіналу виконавчого документа було позбавлене можливості вчинити дії з виплати спадкових коштів Печончику О.В.

З таким висновком погодився і Вищий адміністративний суд України (справа № К 800/66770/14).

У справі № 806/1170/14 за позовом Кузьменко А.М. до Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про визнання протиправними дії відповідача щодо повернення виконавчого листа та зобов'язання відповідача прийняти його до виконання, постановою Житомирського окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний адміністративний суд, залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, зазначив таке.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” визначено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Вказаний пункт, який доповнено ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень" від 19.09.2013 року N 583-VII, набрав чинності 16.10.2013 року, а рішення суду набрало законної сили до набрання чинності пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

Виходячи з викладеного, відповідач в частині повернення виконавчого листа без виконання діяв на підставі, у межах повноважень та  у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

З аналогічних підстав відмовлено у задоволенні позову до органів Казначейства у справах № 806/1000/14, № 570/70/14.

У справі № 806/1197/14 за позовом Приватного підприємства "Вікторія" до Управління державної казначейської служби України у м.Житомирі про визнання незаконним рішення відповідача щодо відмови у поверненні судового збору та зобов’язання відповідача прийняти документи підприємства для повернення судового збору та повернути сплачений судовий збір, постановою Житомирського окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний адміністративний суд, залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, зазначив, що позивач всупереч п. 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного або місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011р. № 845, звернувся до відповідача з пропуском річного строку пред'явлення виконавчого документу до виконання.

Таким чином, позовні вимоги ПП "Вікторія" у даній справі залишились без задоволення.

У справі № 570/4917/13-а за позовом Гуза В.І. до Управління державної казначейської служби України у Рівненському районі про визнання протиправною діяльність відповідача щодо виконання судового рішення та зобов'язання його виконати рішення суду шляхом списання коштів з рахунків боржника в межах відповідних бюджетних призначень, постановою Рівненського районного суду у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний адміністративний суд, залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, зазначив, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, здійснюється лише за судовим рішенням про стягнення коштів з державного бюджету, а не за рішеннями зобов'язального характеру.

З огляду на те, що постановою Рівненського районного суду зобов'язано УПФ здійснити перерахунок і виплату неотриманих пенсій, а не стягнення з нього конкретної суми, то відповідач правомірно не прийняв виконавчий документ до виконання і повернув його стягувачу.

Отже, як свідчать судові рішення, у переважній більшості справ про визнання неправомірних дій органів Державної казначейської служби України щодо безпідставного повернення виконавчого листа без виконання, органи Казначейства недотримувались вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного або місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011р. № 845.

У досліджуваній загальній категорії справ необхідно звернути увагу на справи про визнання протиправними дій податкових органів з ненадання Державній казначейській службі висновку щодо повернення суми бюджетного відшкодування та зобов’язання скласти та подати такий висновок.

Правовідносини щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникають між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який покладені повноваження із здійснення контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державної казначейської служби України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У випадку, коли податковий орган в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник податку вправі скористатися своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету.

Так, у даній категорії справ упродовж 2014-2015 років апеляційним судом переглянуто 4 рішення суду першої інстанції, одне з яких скасовано.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало помилкове задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів з органу Казначейства без відповідного висновку контролюючого органу (орган державної податкової служби), як це передбачено чинним законодавством (справа № 806/7839/13-а).

За наслідками касаційного перегляду судових рішень апеляційного адміністративного суду Вищим адміністративним судом України скасовано 1 рішення у справі № 806/7413/13-а за позовом  ТОВ "Біокоре Україна" до  Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності Житомирської об'єднаної Державної податкової інспекції щодо неподання нею у встановленому законом порядку висновку про повернення на розрахунковий рахунок ТОВ "Біокоре Україна" 2879515,60 грн. надмірно сплаченого податку на прибуток підприємств з відповідного бюджету до Головного управління державної казначейської служби в Житомирській області.

Підставою для скасування рішення апеляційного суду стало те, що переглядаючи постанову місцевого адміністративного суду, судом апеляційної інстанції не досліджено питання наявності у платника податків податкового боргу.

Варто зазначити, що у всіх справах даної категорії позовні вимоги були задоволені на користь позивачів.

Результати аналізу судових рішень показали, що нагальним для вирішення, зокрема, є питання визначення особи відповідача у цих категоріях справ, виходячи із специфіки правової природи держави як учасника адміністративних відносин.

Щодо цього у правозастосовчій практиці спеціально наголошується на неврегульованості питання майнової відповідальності юридичних осіб публічного права, зокрема, державних установ, що перебувають на державному бюджеті (так звані «бюджетні установи») та казенних підприємств.

Є випадки, коли суди самостійно в процесі розгляду справи визначають певний орган державної влади, уповноважений виступати в суді відповідачем у цій категорії справ.

Іноді боржником у виконавчому документі про стягнення державних коштів зазначається «Державний бюджет України».

У ситуації залучення в цих справах органів державної влади як відповідача, в суді постає питання:

- хто уповноважений виступати в процесі та у виконавчому провадженні від імені держави:

а)  головний розпорядник бюджетних коштів з вини якого слід провести відшкодування збитків коштами Держбюджету;

б) чи це органи Державної казначейської служби України, повноваженнями яких охоплюються операції із розпорядження коштами;

Безперечно, виключне право на визначення відповідача у справі має позивач. Однак, запорукою правильного вирішення справи є саме визначення належного відповідача, який повинен бути суб’єктом матеріальних відносин, суб’єктом, на який може бути покладено обов’язок поновити порушене (невизнане, оспорене) право.

Як свідчать судові рішення, відповідачами у справах визначеної категорії були:

-          Держава Україна;

-          конкретні органи державної влади – Управління Пенсійного фонду України;

-          Державна казначейська служба України – як до служби в цілому, так і до регіонального підрозділу;

-          Посадові особи органу державної влади (Начальник державної виконавчої служби).

 

Подекуди органи Державної казначейської служби України зазначаються як треті особи на стороні відповідача.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, Державна казначейська служба України – це урядовий орган, який здійснює розрахунково-касове обслуговування, тобто умовно це бухгалтерія або банк.

Судовими рішеннями, зокрема у справах про соціальні виплати, стягувались з Держаного бюджету України через органи Державної казначейської служби України кошти шляхом безспірного списання з рахунків відповідних підприємств, установ, організацій.

 Наприклад, у справі № 0670/4667/11, за позовом ТОВ "Промислова компанія "Вимпел" до  Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції, Управління Державної казначейської служби України у Житомирському районі Житомирської області про стягнення безпідставно сплаченого виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, позовні вимоги задоволено та видано виконавчий лист, який пред’явлено до виконання Управлінню Державної казначейської служби України в Житомирському районі.

Однак виникає питання щодо виконання даного судового рішення, тобто з кого стягнути виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій.

Крім того, у  судовому рішенні зазначено, що виходячи з положень статті 56 Конституції України, статті 1173 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої  незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

Однак виникає питання, як і з кого стягнути таку шкоду за рахунок держави?

Суб’єкти публічного права у своїй переважній більшості здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про державний бюджет на відповідний рік. Отже, саме від бюджетних призначень на рік залежить виконання рішень судів, за якими боржники виступають державні бюджетні установи.

У той же час у статтях кошторису цих осіб окремо не передбачено кошти на відшкодування зобов’язань, які виникли.

Відтак, виникають справи за позовами стягувачів на дії Державної виконавчої служби щодо невиконання судових рішень.

Необхідно також звернути увагу на розгляд справ, у яких вирішується питання щодо компенсації витрат на правову допомогу.

Статтею 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», передбачено, що компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Однак постає питання, чи повинні суди стягувати кошти з Державної судової адміністрації України? Яка участь її у справі?

Як зазначалось, механізм виконання судових рішень про стягнення коштів, зокрема, визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Пунктом 26 вказаного Порядку передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Примітним є те, що іноді виникають складнощі з викладенням резолютивної частини таких рішень.

 

Висновки

Результати узагальнення свідчать, що суди в цілому дотримуються вимог норм процесуального та матеріального права під час розгляду та вирішення справ, які виникають у зв’язку з невиконанням судових рішень про стягнення коштів з державного бюджету, державних органів, підприємств, установ саме Державною казначейською службою України, її територіальними підрозділами. Розгляду цих справ приділяється особлива увага, з огляду на специфіку.

Разом з тим, відсутність Інструкції про проведення виконавчих дій за ухваленими судовими рішеннями згідно з Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" ускладнює виконання судових рішень у справах досліджуваної категорії, подекуди приводить до юридичної невизначеності.

 

Результати узагальнення вважаємо за необхідне довести до відома суддів на чергових зборах.

Графік розгляду справ

<< < Август 2018 > >>
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

Контакти

Телефон/факс:

(0412) 481 602 – Приймальня

(0412) 481 604 – Канцелярія 

(0412) 481 637 – Факс

(0412) 481 603 – Телефон довіри (пн,ср,пт 10-12 год.)

 

Приймальня - каб. 507

Канцелярія - каб. 105

 

Розклад роботи:

ПН-ПН

з 09:00 до 17:00

Перерва

без обідньої перерви

 

Адреса:

10002, м-н Путятинський, 3/65

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Click to open