Житомирський апеляційний адміністративний суд

Житомирський апеляційний адміністративний суд офіційне інтернет представництво

Узагальнення практики застосування адміністративними судами першої інстанції глав 1-4 розділу III Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду та вирішення адміністративних справ

За пропозицією Вищого адміністративного суду України Житомирським апеляційним адміністративним судом вивчено та узагальнено судову практику щодо застосування адміністративними судами першої інстанції глав 1-4 розділу III Кодексу адміністративного судочинства України.

Метою узагальнення стало виявлення найбільш характерних помилок і проблем, що виникають при розгляді та вирішенні судами адміністративних справ на стадіях відкриття провадження в адміністративній справі, підготовчого провадження та судового розгляду, а також виявлення основних причин скасування судових рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Об’єктом вивчення були судові рішення, ухвалені за результатами  апеляційного та касаційного розгляду, а також інформація, надана судами першої інстанції.

Провадження в адміністративному суді першої інстанції складається з чотирьох самостійних стадій:

1) звернення до суду та відкриття провадження у справі;

2) підготовче провадження;

3) судовий розгляд справи;

4) ухвалення судового рішення.

Наведені стадії адміністративного процесу є обов'язковими, оскільки після звернення фізичної або юридичної особи до адміністративного суду адміністративна справа неминуче та послідовно проходить одну стадію за іншою, які тісно пов’язані між собою спеціальним завданням і єдністю принципів. Окрема стадія відрізняється від інших конкретним завданням, що його має тільки ця стадія, певним колом учасників, специфікою процесуальних відносин і форм, а також прийнятими підсумковими рішеннями.

Відкриття провадження в адміністративній справі – це самостійна стадія адміністративного процесу, перший та дуже важливий етап у системі процесуальних дій, що забезпечує рух справи. Вона пов’язана з безпосереднім прийняттям заяви до провадження конкретного судді та визначає початок вжиття суддею процесуальних заходів, передбачених законом для розгляду та вирішення справи по суті.

Підготовче провадження – це друга стадія адміністративного процесу, яка починається відразу після відкриття провадження в адміністративній справі. Про це, зокрема, свідчить положення п. 4 ч. 5 ст. 107 КАС України, згідно з яким суд, постановляючи ухвалу про відкриття провадження, визначає дату, час і місце попереднього судового засідання, якщо вважає його проведення необхідним. Дана стадія дуже важлива в аспекті забезпечення швидкої та повноцінної підготовки справи до судового розгляду. Доказом цього є загальна та спеціальна мета підготовчого провадження. Так, загальна мета підготовчого провадження – вжиття судом заходів для всебічного й об’єктивного розгляду та вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку, а спеціальною метою слід уважати з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи.

Стадія судового розгляду є головною, оскільки в ній найбільш повно реалізуються завдання і принципи адміністративного судочинства.Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється шляхом послідовного вчинення судом і учасниками процесу комплексу процесуальних дій, що складають його певні етапи:

1) підготовча частина;

2)   розгляд справи по суті;

3) судові дебати,

4) ухвалення і проголошення рішення.

КАС чітко врегульовує процедуру здійснення судом та учасниками процесу кожного етапу судового розгляду. Проте за визначених законом обставин процедура розгляду може мати певні особливості. Це стосується випадків розгляду справ у порядку письмового провадження.

Ухвалення судового рішення — остання частина судового засідання. Воно ухвалюється від імені України негайно після закінчення судового розгляду і є кінцевим актом застосування норм матеріального та процесуального права.

 

1.    Статистичні дані

Главами 1-4 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України передбачено постановлення адміністративними судами першої інстанції на стадіях відкриття провадження в адміністративній справі, підготовчого провадження, судового розгляду наступних судових рішень, які підлягають  оскарженню в апеляційному порядку: ухвал про залишення позовної заяви без руху та її повернення, відмову у відкритті провадження у справі, забезпечення адміністративного позову, залишення позовної заяви без розгляду, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі.

Упродовж 2014 року в провадженні Житомирського апеляційного адміністративного суду перебувала 681 апеляційна скарга на ухвали судів першої інстанції, що постановлені на стадіях відкриття провадження в адміністративній справі, підготовчого провадження та судового розгляду, а саме:

61 ухвала про залишення позовної заяви без руху, з яких:16 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись,  у 3-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 14 ухвал залишено без змін, 28 - скасовано;

-  144 ухвали про повернення позовної заяви, з яких:20 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, у 3-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 40 ухвал залишено без змін, 75 - скасовано;

- 103 ухвали про відмову у відкритті провадження, з яких:13 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, у 2-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 41 ухвала залишена без змін, 40 - скасовано;

- 14 ухвал про забезпечення адміністративного позову, з яких: 10 ухвал залишено без змін, 4 - скасовано;

- 293 ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, з яких:10 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, у 9-ти справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 148 ухвал залишено без змін, 113 - скасовано;

- 15 ухвал про зупинення провадження у справі, з яких:у 4-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 5 ухвал залишено без змін, 6 - скасовано;

51 ухвала про закриття провадження у справі, з яких: у 2-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 25 ухвал залишено без змін, 1- змінена, 19 – скасовано.

Як свідчить аналіз статистичних даних, серед переглянутих по суті ухвал суду першої інстанції (568) половина з них скасована у апеляційному порядку (285).

Вищим адміністративним судом України переглянуто 22 ухвали апеляційного суду, що постановлені за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, з яких: 6 судових рішень скасовано.

 

2. Причини скасування апеляційним судом ухвал судів першої інстанції, а також проблеми, які виникають під час застосування процесуального законодавства  

2.1 Стадія відкриття провадження в адміністративній справі

 Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу;

4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства;

5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

 

2.1.1 Залишення позовної заяви без руху

Як зазначалось, упродовж 2014 року Житомирським апеляційним адміністративним судом розглянута 61 апеляційна скарга на ухвали судів першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, з яких: 16 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, у 3-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 14 ухвал залишено без змін, 28 – скасовано.

 

Зокрема, підставою для залишення позовної заяви без руху стала:

- відсутність документа про сплату судового збору, або судовий збір сплачено не в повному розмірі;

- відсутність точної адреси місця проживання відповідача, що позбавляло можливості належно повідомити відповідача про відкриття провадження у справі;

 - відсутність зазначення конкретизованих позовних вимог.

 

Основними причинами скасування ухвал суду першої інстанції про залишення позовних заяв без руху стали:

- безпідставне залишення судом першої інстанції позову без руху з підстав ненадання відповідних доказів, оскільки відповідно до ст. 71, ст. 11 КАС України суд має право витребувати докази з власної ініціативи;

- помилкове залишення судом першої інстанції позову без руху з посиланням на неконкретизований виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, оскільки КАС України не містить такої підстави для залишення позовної заяви без руху, як недостатність обґрунтування обставин;

- неправильне застосування судом першої інстанції ст. 5 Закону України «Про судовий збір», яка визначає пільги щодо сплати судового збору;

- безпідставна відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за наявності обставини, які свідчать про поважність причин для звільнення позивача від сплати судового збору;

- неправомірне залишення судом першої інстанції поза увагою клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Серед скасованих ухвал значна частина (8) скасована у зв’язку з помилковим залишенням судом позову без руху з мотивів ненадання позивачем при зверненні до суду з позовом відповідних доказів.

Так, у справі № 572/4711/14-а за позовом Гаврильчик-Велькової Є.Т.     до  Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації  Рівненської області про зобов'язання вчинити дії,  Сарненський районний суд, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що позивачем в порушення ст. 106 КАС України не подано довідку про перебування на обліку у відповідача, про розмір отриманих ним виплат, рішення відповідача про відмову провести перерахунок цих виплат.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що перешкодою для відкриття провадження у справі не можуть бути такі недоліки, як відсутність у позовній заяві посилання на достатню кількість доказів, що можуть підтвердити обставини у справі, оскільки приписами ч.6 ст.71 КАС України передбачено, що якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Загалом, ненадання доказів, як підстава залишення позову без руху, ст.106 КАС України не передбачена.

Крім того, в силу приписів ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для  з'ясування  всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Аналогічне порушення норм процесуального права було допущено у справах № 572/4709/14-а, № 572/4469/14-а, № 572/4448/14-а, № 572/4514/14-а, № 572/4474/14-а, № 572/4499/14-а, 572/4464/14-а, № 572/4714/14-а.

Як зазначалось, мали місце випадки, коли суд першої інстанції помилково залишив позов без руху з посиланням на неконкретизований виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

 Так, у справі № 570/1401/14-а за позовом Абрамова В.М. до Корнинської сільської ради Рівненського району про визнання незаконним Державного акта та зобов'язання внести зміни до рішення, Рівненський районний суд, залишаючи позовну заяву без руху, пославсяна те, що виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, неконкретизований.

 Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що ст. 106 КАС України не містить такої підстави для залишення позовної заяви без руху, як недостатність обґрунтування обставин.

Більше того, за змістом п.4 ст.106 КАС України, право викладати обставини, якими обґрунтовуються вимоги, надано саме позивачу і позивач в даному питанні користується певною свободою.

При цьому згідно ч.ч.4-5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. При цьому суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Саме на суд покладено обов’язок повно та всебічно з'ясувати обставини у справі і надати їм відповідну правову оцінку під час розгляду конкретної справи.

Суд не може давати оцінку таким обставинам на стадії прийняття заяви, відкриття провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі, повернути позовну заяву чи залишити позовну заяву без руху з посиланням на неконкретизований виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже, ухвала суду першої інстанції було скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Одним із прикладів неправильного застосування судом першої інстанції законодавства, яке визначає пільги щодо сплати судового збору, слугує справа № 806/943/14 за позовом Малинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області до Відділу державної виконавчої служби Малинського районного управління юстиції Житомирської області про визнання дій неправомірними та скасування постанови, у якій Житомирський окружний адміністративний суд, залишаючи позов без руху з підстав несплати судового збору, виходив з того, що податковий орган не звільнений від сплати судового збору на підставі п. 21 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки звернувся до суду, не на виконання своїх повноважень, а за захистом своїх прав, свобод та інтересів, порушених відділом Державної виконавчої служби.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що позов Малинської ОДПІ до відділу Державної виконавчої служби про визнання дій неправомірними та скасування постанови стосується стягнення податкового боргу саме на користь держави, а не Малинської ОДПІ, тому за подання позовної заяви про стягнення до державного бюджету України податкового боргу  судовий збір не сплачується.

Аналогічні підстави для скасування ухвал судів першої інстанції про залишення позову без руху спостерігаються у справах № 806/928/14, № 806/929/14, № 806/1442/14.

Прикладом безпідставної відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору може слугувати справа № 274/7654/13-а за позовом  Бур'ян Л.В. до Управління Пенсійного фонду України в м.Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії, у якій Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області, залишаючи позов без руху, виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушених прав, а також не конкретизовано зміст позовних вимог, а саме: в якому порядку стягнути заборгованість по пенсії з кожного відповідача. Крім того, позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відкривши провадження у справі, суд першої інстанції має повноваження на з'ясування та конкретизацію вимог позивача. Також  ч. 5 ст. 71 КАС України передбачено, що суд може збирати докази з власної ініціативи.

Крім того, відмовляючи в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції здійснив перешкоду в реалізації права позивача на доступ до правосуддя, а також не врахував, що КАС України дає можливість зменшення розміру, відстрочення та розстрочення сплати судових витрат.

У зв’язку з цим ухвала Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області скасована, справа направлена для продовження розгляду.

Іноді суди першої інстанції, взагалі, залишали поза увагою клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Наприклад, у справі № 559/1776/14-а  за позовом  Бондарчука І.А.,  Бондарчук А.А. до Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області про зобов'язання виплатити щомісячну державну соціальну допомогу "дітям війни", Дубенський міськрайонний суд Рівненської області, залишаючи без руху адміністративний позов, виходив з того, що позивачами всупереч ст.ст.6,106 КАС України було подано один спільний позов до одного відповідача про зобов'язання вчинити певні дії. Вказав, що позивачам необхідно подати два позови з конкретизацією кожним своїх позовних вимог. Окрім того, суд зазначив, що позивачами подано лише копію позовної заяви без копій документів та не подано доказів сплати судового збору при зверненні з адміністративним позовом.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що відповідно до норми ст.116 КАС України суд може своєю ухвалою роз'єднати одну чи декілька поєднані в одне провадження позовні вимоги у самостійні провадження, якщо їхній спільний розгляд ускладнює чи сповільнює вирішення справи. Крім того, суд не вирішив питання про звільнення позивачів від сплати судових витрат відповідно до ч.1 ст.88 КАС України, оскільки позивачами заявлялось таке клопотання у своєму позові.

Варто зауважити, що у іншій справі № 559/2345/14-а про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет, у якій Дубенський міськрайонний суд також залишив позов без руху з підстав подачі позивачами спільного позову до одного відповідача та ненадання доказів про сплату судового збору, апеляційний суд зазначив, що згідно зі ст.116 КАС України право на об'єднання різних позовних заяв в одне провадження належить саме суду, а не позивачам.

У зв’язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву позивачів  без руху з підстав недотримання ними приписів закону про подання окремих позовів із самостійними вимогами.

Отже, судова практика апеляційного суду щодо застосування ст. 116 КАС України не є однаковою.

Результати перегляду ухвал суду першої інстанції про залишення позову без руху свідчать, що суди першої інстанції допускали незначні помилки, зокрема, при вирішенні питання щодо сплати позивачем судового збору за подання адміністративного позову та при з’ясуванні змісту позовних вимог і обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

 

2.1.2 Повернення позовної заяви

Упродовж 2014 року Житомирським апеляційним адміністративним судом розглянуто 144 апеляційні скарги на ухвали судів першої інстанції про повернення позовної заяви, з яких: 20 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, у 3-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 40 ухвал залишено без змін, 75 – скасовано.

Серед скасованих ухвал значна частина (21) постановлена Корольовським районним судом м. Житомира.

Підставою для скасування цих ухвал стало неправильне визначення судом територіальної підсудності адміністративних справ про визнання незаконними дій відповідного органу Державної виконавчої служби щодо відкриття виконавчого провадження.

Так, у справі 296/4817/14-а за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Житомирі Житомирської області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання незаконними дій відповідача щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, Корольовський районний суд м. Житомира, приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, виходив з того, що справа не підсудна Корольовському районному суду м.Житомира, оскільки сторони у справі, враховуючи їх місцезнаходження, відносяться до території Богунського району м.Житомира, а тому позовна заява підлягає поверненню позивачу для подачі її до належного суду.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є, зокрема, юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.

Оскільки у даній справі виконавчий лист видано Корольовським районним судом м.Житомира, справа підлягає розгляду саме цим судом, як судом, який видав виконавчий документ.

Інші ухвали суду першої інстанції про повернення позовних заяв скасовані з причин:

-                     порушення судом приписів ч. 1 ст. 108 КАС України, оскільки повертаючи позовну заяву  не залишив її без руху та не надав строк для усунення відповідних недоліків;

-                     безпідставного повернення судом першої інстанції позовної заяви, оскільки неконкретизація окремих позовних вимог не може бути підставою для повернення всього адміністративного позову;

-                     неправильного визначення судом першої інстанції предметної та територіальної підсудності адміністративних справ;

-                     передчасного повернення судом першої інстанції позовної заяви, оскільки судом не досліджено питання отримання позивачем ухвали про залишення позову без руху;

-                     неправильного обчислення судом процесуального строку, який надавався для усунення недоліків позовної заяви, оскільки не враховано ч. 9 ст. 103 КАС України, згідно з якою строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

 

Порушення судом першої інстанції приписів ч. 1 ст. 108 КАС України спостерігається у справі № 293/1459/13-ц за позовом Буленіної Н.П. до ЗАТ "Головинський кар`єр "Граніт" про відшкодування шкоди, у якій Черняхівський районний суд Житомирської області, повертаючи позовну заяву, зазначив, що поданою довіреністю заявницю не уповноважено подавати до суду позовні заяви в інтересах довірителя та підписувати їх.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що суд, в порушення ч. 1 ст. 108 КАС України, не скористався наданим йому правом залишити позовну заяву без руху,  з метою надання відповідних доказів на підтвердження повноваження на ведення справ у суді, та передчасно повернув позовну заяву позивачу.

Аналогічне порушення норм процесуального права спостерігається у справі № 295/7937/14-а.

Безпідставне повернення судом першої інстанції позовної заяви вбачається у справі № 806/4696/14 за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Коростишівському районі до Відділу ДВС Коростишівського районного управління юстиції Житомирської області про визнання дій неправомірними, визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії, у якій Житомирський окружний адміністративний суд, повертаючи позовну заяву, після залишення її без руху з підстав невідповідності ст. 106 КАС України, зазначив, що у позовних вимогах не конкретизовано, якою визнати бездіяльність старшого державного виконавця ДВС, в чому полягає ця бездіяльність, а також, які саме заходи для примусового виконання рішень суду зобов'язати здійснити відповідача.

Апеляційний суд вважав такий висновок помилковим, оскільки зазначені недоліки можуть бути виправлені позивачем в ході судового розгляду справи шляхом уточнення адміністративного позову. Також, зазначив, що суд вправі відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю чи безпідставністю при постановленні ним рішення по суті.

Одним із прикладів помилкового визначення територіальної підсудності є справа № 806/4270/14 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова до ТОВ "Укрбурвод" про стягнення коштів, у якій Житомирський окружний адміністративний суд, повертаючи позовну заяву зазначив, що дану справу належить розглядати за місцезнаходженням відповідача ТОВ "Будівельна компанія "Укрбурвод" в особі відокремленого підрозділу Харківське спеціалізоване управління "Бурвод". При цьому, суд послався на положення  ч. 1 ст. 19 КАС України, яка передбачає, що адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що  оскільки Харківське спеціалізоване управління "Бурвод" №582 ТОВ "БК "Укрбурвод" не має статусу юридичної особи, то, як наслідок, не може бути відповідачем у справі.

Таким чином, позивачем правильно визначено територіальну підсудність вказаної справи.

Аналогічне порушення норм процесуального права спостерігається у справах № 295/15478/14-а, № 289/1243/14-а.

Прикладом неправильного визначення предметної підсудності може слугувати справа № 296/10519/14-а за позовом  Фізичної особи - підприємця Собко І.О. до Житомирської міської виконавчої дирекції обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправним та скасування рішення, у якій Корольовський районний суд м. Житомира, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, послався на ч. 2 ст. 18 КАС України, з тих підстав, що оскільки, відповідачем є орган державної влади -  Житомирська міська виконавчої дирекції обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, то даний позов підсудний Житомирському окружному адміністративному суду.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що даний позов стосується саме виплат допомоги по вагітності та пологам, що є однією з виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, яка здійснюється Житомирською міською виконавчою дирекцією обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Отже, даний позов підсудний саме Корольовському районному суду м. Житомира як адміністративному суду.

Аналогічне порушення норм процесуального права спостерігається у справах № 562/2912/14, № 817/2664/14.

Мали місце справи, у яких суд першої інстанції передчасно повертав позовні заяви, не пересвідчившись про отримання позивачем ухвали, якою позов залишено без руху (справи № 295/6871/14-а, № 817/1910/14, № 296/4350/14-а).

Неправильне обчислення судом першої інстанції процесуального строку, який надавався для усунення недоліків позовної заяви спостерігається у справі № 287/26/14-а за позовом Славяніна М.О. до  Інспектора ВДАІ Оболонського РУГУ МВС України в місті Києві лейтенанта міліції Целуйко Д.М. про визнання неправомірними дій та скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якій Олевський районний суд Житомирської області у зв’язку з невиконанням ухвали про залишення позову без руху повернув позивачу адміністративний позов.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що вказана ухвала прийнята судом передчасно, оскільки позивачем документи на усунення недоліків позовної заяви надсилались до суду засобом поштового зв'язку 18 серпня 2014 року, тому суд мав би врахувати розумний строк на доставку документів поштою, а також те, що у такому випадку позивач не пропустив строк на усунення недоліків позовної заяви.

Аналогічне порушення норм процесуального права вбачається у справах № 817/1138/14, № 817/650/14.

Необхідно зазначити, що виникають складнощі при застосуванні п. 5 ч. 3 ст. 108 КАС України, який передбачає повернення позовної заяви з підстав наявності у провадженні цього або іншого адміністративного суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Проблема полягає в тому, що дана норма передбачає повернення позовної заяви лише у випадку наявності у адміністративного суду ідентичної справи, однак у судовій практиці мають місце випадки, зокрема у справах, пов’язаних із земельними відносинами, коли ідентичність позову прослідковується у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що найбільш проблемним питанням у судів першої інстанції є визначення предметної та територіальної підсудності, зокрема у справах, які виникають на стадії виконання судового рішення.

 

2.1.3 Залишення позову без розгляду на стадії відкриття провадження у справі

Як свідчать аналіз судових рішень, значна кількість ухвал про залишення позовної заяви без розгляду на стадії відкриття провадження у справі постановлена судами першої інстанції з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Підставами для постановлення таких ухвал слугували:

- ненаведення позивачем поважних причини пропуску строку звернення до суду;

- ненадання позивачем доказів щодо поважності причин пропуску строку;

- відсутність клопотання про поновлення пропущеного строку.

Проте, постановляючи вказані ухвали, суди першої інстанції допускали помилки з визначення початку перебігу строку звернення до суду, при його обчисленні, а також при встановленні поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Також у судовій практиці судів першої інстанції виникли проблемні питання щодо визначення строку звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Наприклад, у справі № 806/4150/13-а за позовом Якухно В.І. до  Лугинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати, Житомирський окружний адміністративний суд, залишаючи позовну заяву без розгляду, дійшов висновку про те, що право на звернення до адміністративного суду із даною позовною заявою у позивача виникло в 2011-2012 роках при щомісячному отримання зарплати у меншому, ніж належить розмірі,  однак позовну заяву до суду подано 05.06.2013 року, тобто з пропуском строку, встановленого ст.99 КАС України. Крім того, позивач не навів жодної поважної причини пропуску строку звернення, які є об'єктивно непереборними обставинами, і які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права звернення до суду.

Проте, підставою для скасування судового рішення стало те, що суд першої інстанції не врахував норму ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка передбачає право звернення позивача до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім цього, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі №1-13/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року зі змінами, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У іншій справі № 817/1110/14 за позовом Лех І.Й. до  Головного управління Міндоходів України у Рівненській області про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від виконання обов’язків за посадою, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, визначеного ч.3 ст.99 КАС України.

Проте апеляційний суд зазначив, що такі висновки суду першої інстанції є передчасними, з огляду на наступне.

Законодавець урегулював питання, пов’язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби спеціальними законами, в даному випадку, Законами України "Про державну службу " та "Про державну податкову службу в Україні".

При цьому, наявність спеціального закону не виключає можливості застосування до правовідносин, пов’язаних із проходженням громадянами публічної служби, окремих норм інших законів та норм трудового законодавства у випадках, передбачених спеціальним законом.

Верховний суд України у постанові від 05 березня 2013 року  зазначив, що "Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі".

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, спір пов'язаний із оспорюванням особою протиправних дій суб'єкту владних повноважень щодо невиплати заробітної плати службовця, є спором щодо недотримання законодавства про оплату праці, відтак при вирішенні такого субсидіарному застосуванню підлягають положення, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, щодо строків звернення до суду, оскільки вказана норма є спеціальною.

З огляду на зазначене, позивач має право звернутися до адміністративного суду за вирішенням вказаного спору без обмеження будь-яким строком незалежно від того чи були такі суми премії нараховані роботодавцем, відповідно до приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України  в ухвалі від 30 січня 2014 року у справі   К/800/59687/13.

Отже, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівники, які перебувають (перебували) на публічній службі, мають право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їм заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У той же час, виникає питання щодо можливості застосування приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України у справах про стягнення військовослужбовцями грошового забезпечення.

Найпоширенішою причиною скасування рішень суду першої інстанції стало нез’ясування чи неправильне визначення судом дати, з якої особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наприклад, у справі № 564/2145/13-а за позовом  Остап'юка А.И.  та інших  до  Костопільської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, Костопільський районний суд Рівненської області, залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що адміністративний позов поданий після закінчення строку звернення до суду, доказів поважності пропуску строку не надано.

Проте, під час апеляційного перегляду судового рішення встановлено, що про наявність оскаржуваних рішень позивачі дізнались з листа міського голови, який отримали в лютому 2013 року, до суду позивачі 22.08.2013 року, тобто в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України. Таким чином, строк звернення до суду ними не пропущено.

У іншій справі № 569/5946/14-а за позовом Оліфера А.В. до Відділення Державної автомобільної інспекції Рівненського МВ УМВС України про скасування постанови про адміністративне порушення, Рівненський міський суд, залишаючи позовну заяву без розгляду, дійшов висновків, що позов подано до суду з пропуском строку, встановленого ст. 289 КУпАП.

Матеріали справи свідчили, що докази вручення позивачу копії постанови про адміністративне порушення відсутні. Позивач дізнався про спірну постанову 11.04.2014 від державного виконавця під час виконання постанови про стягнення штрафу, до суду позивач звернувся 22.04.2014, тобто у строк, встановлений ст. 289 КУпАП.

Отже, рішення суду першої інстанції було скасовано з підстав невстановлення судом дати отримання позивачем спірної постанови та недослідження обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

У справі № 569/15073/14-а за позовом Саливонюк В.П. до  Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання неправомірними дій та зобов'язання провести поновлення виплати призначеної пенсії, Рівненський міський суд, залишаючи позов без розгляду, дійшов висновків, що позивач звернулась до суду з порушенням строків звернення та не подала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням підстав для поновлення строку.

Предметом позову у даній справі було визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його призначити (поновити) пенсію з 07 жовтня 2009 року з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, які були проведені з 07 жовтня 2009 року і по 30 червня 2014 року.

Підставою для скасування судового рішення стало те, що судом не з'ясовано, коли розпочався перебіг строку для захисту порушеного права. Окрім того, судом не було враховано, що предметом позову є бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язана з виплатою пенсії, яка має постійний  характер.

Не завжди суди першої інстанції враховували норми ч. 9 ст. 103 КАС України, згідно з якою строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява здана на пошту.

Так, у справі № 569/10981/14-а за позовом Білоуса В.В. до Старшого інспектора ІДПС ВЗОПС №1 РДПС ДАІ УМВС України у Волинській області Мельничука С.О. про скасування постанови про адміністративне правопорушення, ухвалою Рівненського міського суду позов залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем десятиденного строку звернення до суду, передбаченого ст. 289 КУпАП, оскільки постанову про адміністративне правопорушення позивачем отримано 01.07.2014, а позовну заяву подано 14.07.2014.

Проте апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, вказав, що твердження суду першої інстанції, що позовну заяву подано 14.07.2014 є безпідставним, оскільки позов подано до поштового відділення 10.07.2014, а тому строк звернення до суду не можна вважати пропущеним.

Іноді суди першої інстанції неправильно обчислювали строк звернення до суду, що стало підставою для скасування судових рішень.

Прикладом може слугувати справа № 286/5738/14-а за позовом Лутюк Т.Ю. до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якій Овруцький районний суд Житомирської області, залишаючи позов без розгляду з підстав пропуску позивачем десятиденного строку звернення до суду, передбаченого ст. 289 КУпАП, виходив з того, що строк для оскарження постанови для Лутюк Т.Ю. розпочався 07 серпня 2014 року і закінчився 16 серпня 2014 року, а оскільки це був вихідний день субота, то кінець строку припадав на перший робочий після вихідного, день, тобто, понеділок, 18 серпня 2014 року. Отже, поштове відправлення Лутюк Т.В. здане на пошту згідно штрих-коду до рекомендованого листа, 21 серпня 2014 року, тому строк для звернення до суду пропущений.

Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що відповідно до штрих-кодового ідентифікатора відстеження пересилання поштових відправлень "Укрпошти", поштове відправлення за штрих-кодом, вказаному на конверті, прийняте поштовим відділенням Овруч-1 18 серпня 2014 року о 15 год.51 хвилина і доставлено адресату - Овруцькому районному суду 21 серпня 2014 року.  Отже, позивач подала позовну заяву у встановлений законом строк, а відтак, суд не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Декілька судових рішень скасовані у зв’язку з неврахуванням судом, що поважною причиною пропуску строку звернення до суду є попереднє звернення позивача в суд з аналогічним позовом, але до неналежного відповідача.

Так, у справі № 279/6456/14-а за позовом  Управління Пенсійного фонду України в м.Коростені та Коростенському районі Житомирської області до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області позовну заяву залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем десятиденного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 181 КАС України, оскільки постанова державного виконавця ухвалена у травні 2015, а позивач звернувся до суду у вересні 2015 року.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що позивач у травні 2015 звертався в суд з позовом про скасування вказаної постанови державного виконався, однак йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв’язку з тим, що позов пред’явлено до неналежного відповідача (підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області).

Отже, враховуючи вчасне повторне звернення позивача з позовом до суду, судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду позовні вимоги позивача, оскільки наведені ним причини пропуску строку звернення до суду, а саме: звернення з позовом до відповідача, визнаного судом неналежним, є поважними.

Аналіз судових рішень свідчить, що не лише з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду адміністративний позов залишався без розгляду.

Мало місце і постановлення на стадії відкриття провадження у справі судами першої інстанції ухвал про залишення позову без розгляду у зв’язку з:

 -  поданням позовної заяви особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

- поданням позовної заяви від імені позивача особою, яка не має повноважень на ведення справи;

- наявністю у провадженні адміністративного суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Однак їх кількість є незначною.

За наслідками апеляційного перегляду скасована одна ухвала, що постановлена з підстав наявності у провадженні адміністративного суду ідентичного позову.

Так, у справі № 569/2542/14-а за позовом Усової Л.Ф. до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне про відшкодування не виплаченої частини пенсії з вини відповідача з урахуванням районного коефіцієнту 1,6 за період починаючи з 01.02.2001 по 30.06.2013, Рівненський міський суд, залишаючи позов без розгляду, зазначив, що позивач вже звертався до суду з позовом про перерахунок та виплату неправильно обчисленого розміру пенсії з урахуванням районного коефіцієнту 1,6 починаючи з 01.03.2001 року, який постановою суду першої інстанції задоволено.

Апеляційний суд не погодився з таким рішенням суду першої інстанції та зазначив, що при винесенні вказаної ухвали, судом першої інстанції  не було враховано, що даний адміністративний позов містить позовну вимогу, яка позивачем при поданні першого позову не заявлялась, а саме: зобов’язати відповідача відшкодувати позивачу не виплачену частини пенсії з вини відповідача з урахуванням районного коефіцієнту 1,6 за період починаючи  з 01.02.2001 по 30.06.2013.

Таким чином, дані позови частково відрізняються за предметом спору, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про їх ідентичність.

 

2.1.4 Відмова у відкритті провадження  у справі

Упродовж 2014 року Житомирським апеляційним адміністративним судом розглянуто 103 апеляційні скарги на ухвали судів першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, з яких: 13 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, у 2-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 41 ухвалу залишено без змін, 40 – скасовано.

Найбільша частина ухвал скасована у зв’язку з неправильним розмежуванням судом першої інстанції юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

Наприклад, у справі № 570/2243/14-а за позовом Наконечної В.М. до Городоцької сільської ради Рівненського району про визнання протиправним та скасування рішення, у якій Рівненський районний суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією із сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, розглядається в порядку цивільного судочинства.

Проте, апеляційний суд не погодився з таким рішенням суду з тих підстав, що оскільки предметом спору в цій справі в тому числі є і  правомірність рішення органу місцевого самоврядування у  сфері земельних відносин, то ця справа підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, яке  надано у  пункті 1 частини 1 статті 3 КАС України.

Значна частина ухвал про відмову у відкритті провадження у справі скасована у зв’язку з неправильним застосуванням пункту 2 ч. 1 ст. 109 КАС України, який передбачає підставу для відмови у відкритті провадження у справі за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Так, у справі № 274/5702/14-а за позовом Варивади В.Г. до  Пенсійного фонду України про скасування або визнання незаконним рішення, підставою для відмови у відкритті провадження у справі стала наявність ухвали Бердичівського міськрайонного суду, якою відмовлено у відкритті провадження за аналогічним позовом Вариводи В.Г.

Проте, апеляційний суд не погодився з таким рішенням суду та зазначив, що ухвала, яка стала підставою для відмови у відкритті провадження  у справі не набрала законної сили, оскільки оскаржена позивачем в апеляційному порядку та станом на день постановлення оскаржуваної у даній справі ухвали, апеляційна скарга розглянута не була.

У іншій справі № 286/385/14-а за позовом Бортника П.М. до  Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення компенсації вартості зданого житлового будинку, Овруцький районний суд Житомирської області, відмовляючи у відкритті провадження у справі, послався на те, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є постанова суду, що набрала законної сили.

Підставою для скасування ухвали суду першої інстанції стала відсутність матеріалах справи копії судових рішень, на які посилався суд.

Іноді суди першої інстанції помилково відмовляли у відкритті провадження у справі з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки  

за наслідками пропуску такого строку позовна заява залишається без розгляду, про що суд постановляє ухвалу.

Наприклад, у справі № 274/5171/14-а за позовом Варивади В.Г. до  Пенсійного фонду України про скасування або визнання незаконним рішення, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області, відмовляючи у відкритті провадження, виходив з того, що позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що та обставина, що позивачем пропущено строк звернення до суду не може бути підставою для відмови і відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки подання позовної заяви з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до ст. ст. 100,155 КАС України.

Аналогічне порушення норм процесуального права допущено у справах № 274/5702/14-а, № 274/5973/-а.

Також у судів першої інстанції виникали проблемні питання під час прийняття позовних заяв про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України.

Так, у справі № 817/1277/14 за позовом Мисько Т.Д. до Міністерства доходів і зборів України про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, Рівненський окружний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив таке.

Правовідносини між Мисько Т.Д. та Міністерства доходів і зборів України щодо оплати середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду перейшли у виконавчу сферу.

Порядок і умови вирішення питання про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника визначено статтею 236 Кодексу законів про працю України. України. Ця норма передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки розрахунку.

Таким чином, середній заробіток за час затримки рішення суду стягується згідно ухвали цього ж суду в процесі виконання цього рішення.

Чинним законодавством прямо не визначено, у якій формі має звертатися особа до суду (із заявою чи позовною заявою), однак дана обставина не може слугувати мотивом відмови особі у доступі до суду.

Справа за адміністративним позовом Мисько Т.Д. з цих же підстав, але за інший період розглядалась судами в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, заявлені Мисько Т.Д. вимоги щодо вирішення питання про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства з урахуванням положень ст.236 Кодексу законів про працю України.

 

Іноді суди першої інстанції помилково відмовляли у відкритті провадження у справі за заявою про заміну стягувача правонаступником, вважаючи її адміністративним позовом (справа № 286/1224/14-а).

 

2.2   Підготовче провадження

Як зазначалось, підготовче провадження (підготовка адміністративної справи до судового розгляду) є важливою самостійною й обов'язковою стадією провадження в суді першої інстанції. Вона дає можливість припинити спір уже на цьому етапі або підготувати судовий розгляд у такий спосіб, щоб справу можна було розглянути і вирішити в одному судовому засіданні.

Частиною 2 статті 110 КАС України передбачено, що суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може:

1) прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача;

2) прийняти рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи;

 

3) викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів;

4) прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

 

Аналіз судових рішень, та інформація, надана судами першої інстанції,  свідчить, що попередні судові засідання судами майже не проводяться.

Ухвали про прийняття відмови позивача від адміністративного позову, про визнання відповідачем позову, про закриття провадження у справі у зв’язку з примиренням сторін, про судове доручення, або про об’єднання чи роз’єднання позовів, під час підготовчого провадження судом першої інстанції постановляються рідко.

Одним із елементів підготовчого провадження в адміністративній справі є забезпечення адміністративного позову.

Згідно з даними судової статистики у 2014 році до апеляційного адміністративного суду оскаржено 14 ухвал про забезпечення адміністративного позову. За результатами апеляційного перегляду 10 ухвал залишено без змін, 4 - скасовано.

У основному суди першої інстанції правильно застосовували статті 117, 118 КАС України, однак іноді допускали помилки.

Наприклад, у справі № 806/3728/14 за позовом ТОВ "Колл-Стар" до  Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, Житомирський окружний адміністративний суд, задовольняючи клопотання про забезпечення позову, дійшов висновку, що з врахуванням, зокрема посилань відповідача має місце можливість зміни даних податкової звітності позивача з податку на додану вартість за березень 2014 року, зміни категорії, уваги суб'єкта господарювання та передачі й врахування в результатах перевірок результатів проведеної зустрічної звірки органом державної податкової служби - ініціатором. Суд також погодився з доводами позивача про можливість руйнування усталених господарських відносин з підприємствами-контрагентами та завдання шкоди діловій репутації, оскільки дані акта перевірки можуть бути використані під час перевірок підприємств-контрагентів та стати підставою для висновку про порушення останніми податкової дисципліни.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що позивачем не наведено обставин, які могли б свідчити про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі або про те, що захист цих прав, свобод чи інтересів стане неможливим без таких заходів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Крім того, інформація, яка міститься в базі даних контролюючого органу та акті документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ  "Колл-Стар", не створює негативних наслідків для позивача, оскільки з врахуванням специфіки проведення перевірок та оформлення їх результатів наслідки у вигляді обов’язку по сплаті податкових зобов’язань виникає в разі винесення податкових повідомлень-рішень.

Посилання позивача в обґрунтування його клопотання на ту обставину, що використання інформації, викладеної в акті, може призвести до визнання нікчемними угод і негативно відобразитися на його відносинах з контрагентами, є безпідставними й необґрунтованими, оскільки угоди, укладені позивачем з контрагентами (з врахуванням правової позиції ВАСУ), не можуть бути визнані нікчемними актом перевірки контролюючого органу та потребують окремого рішення суду з вказаного питання, а відтак, не потребують окремого процесуального захисту.

У іншій справі № 806/1886/14 за позовом Торожнюка В.І. до Державного реєстратора Реєстраційної служби Володарсько-Волинського районного управління юстиції Житомирської області Стрельцова В.В., третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Літос" про визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації даних,  Житомирський окружний адміністративний суд, задовольняючи клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії у відношенні до товариства з обмеженою відповідальністю "Літос", виходив з того, що вчинення будь-яких реєстраційних дій за зверненнями уповноважених осіб ТОВ "Літос" негативно вплине на здійснення господарської діяльності позивачем в період розгляду даної адміністративної справи та набрання судовим рішенням законної сили по ній, а тому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача як суб’єкту господарської діяльності до ухвалення такого судового рішення та набрання ним законної сили, для відновлення яких останньому необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Отже, суд першої інстанції вважав, що позивачем обґрунтовано доведено, в чому може полягати очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, в разі невжиття заходів забезпечення позову та при яких умовах захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, щопредметом позову є оскарження дій державного реєстратора, яким було здійснено державну реєстрацію змін керівника, тоді як ухвалою суд заборонив реєстраційній службі вчиняти будь-які дії відносно ТОВ "Літос", що фактично є порушенням прав учасників Товариства, а саме щодо вільного розпорядження належною їм часткою.

Крім того, така заборона суперечить самому змісту заходів забезпечення та меті її застосування, яка полягає саме в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні прав інших осіб та втручанням в господарську діяльність, як Товариства так і його учасників.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що під час підготовчого провадження у справі у судів першої інстанції проблемних питань майже не виникало.

 

2.3          Судовий розгляд справи

Третьою і центральною стадією адміністративного судочинства є судовий розгляд справи, під час якої досліджуються матеріали справи та вирішується публічно-правовий спір між сторонами.

З інформації наданої судами першої інстанції вбачається, що до  проблемних питань відноситься вирішення справи у строки, встановленні ст. 122 КАС України, та відсутність процесуальних дієвих заходів впливу на сторін з метою розгляду справи у визначені строки.

Так, ст. 122 КАС України передбачено, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Проте, мають місце не поодинокі випадки відкладення розгляду справи у зв’язку з неявкою в судове засідання учасників процесу, невиконання ними відповідних ухвал суду, або відкладення розгляду справи за клопотанням сторін. Часто причиною наведеного є недобросовісна поведінка сторін у справі та відсутність оперативного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи. До осіб, які порушують установлені у суді правила або перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства, суд уповноважений застосувати заходи процесуального примусу, визначені ст. 269 КАС України. Відповідно до ст. 268 КАС України, такі заходи застосовуються відразу після здійснення порушення, шляхом постановлення ухвали. Проте виконання таких ухвал, як правило, потребує тривалого терміну.

З викладеного випливає, що в багатьох випадках суддя не може процесуально впливати на строку розгляду справи, а тому фактично стає заручником вимог, передбачених ст. 122 КАС України.

Отже, позитивним було б внести зміни до ст. 122 КАС України, виключивши з неї чітко визначені строки розгляду справи, обмежившись розумним строком, який визначався б у кожній справі з урахуванням її складності,  обсягу досліджуваних обставин та поведінки учасників судового процесу.

 

2.3.1      Залишення позовної заяви без розгляду на стадії судового розгляду

На стадії судового розгляду найбільш характерні помилки у судів першої інстанції виникали при застосуванні ч. 3 ст. 128 КАС України, яка передбачає правові наслідки неприбуття в судове засідання позивача.

Як свідчать дані судової статистики, упродовж 2014 року за результатами апеляційного розгляду скасована 21 ухвала про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 3 ст. 128 КАС України.

При вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, визначених ч. 3 ст. 128 КАС України, судами допускаються помилки такого характеру:

-          нез’ясування, чи належним чином позивача було повідомлено про судовий розгляд перший і другий раз;

-          чи обидва рази були поважними причини неявки або інформація про такі причини (справи № 296/7272/14-а, № 806/7090/13-а);

-          нез’ясування, чи подано позивачем заява про розгляд справи за його відсутності (справа № 806/2097/14-а, № 296/947/12-а).

Так, у справі № 806/1331/14 за позовом ТОВ "Спецгортехніка" до  Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним податкового повідомлення – рішення, Житомирський окружний адміністративний суд, залишаючи позов без розгляду, прийшов до переконання, що позивач будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи 16 квітня та 12 травня 2014 року, повторно не з'явився в судове засідання, причини неявки не повідомив та клопотання про розгляд справи у його відсутності не подав, а тому суд, відповідно до ч.3 ст. 128 КАС України, залишив позовну заяву без розгляду.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що в судове засідання, призначене на 16 квітня 2014 року позивач не прибув, проте поштове відправлення з судовою повісткою до суду не повернулось, отже неявка в судове засідання 12 травня 20124 року є першою, а не повторною, що свідчить про відсутність підстав передбачених ч. 3 ст.128 КАС України для залишення позовної заяви без розгляду.

Аналогічне порушення норм процесуального права було допущено у справах № 296/269/14-а, № 806/7287/13-а.

Також суди помилково встановлювали повторність неприбуття позивача в судове засідання.

Наприклад, у справі № 559/2369/14-а за позовом Файфури Б.М. до  Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області залишив позовну заяву без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання без поважних причин.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив таке.

18 липня 2014 року судом відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 08.10.2014.

08.10.2014 позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю  забезпечити явку представника позивача через його відпустку.

Розгляд справи було відкладено судом на 05 листопада 2014 року.

На вказане судове засідання позивач та його представник дійсно не з’явились без поважних причин і від них не надійшло заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Таким чином, позивач не з’явився в судове засідання, призначене на 05.11.2014, без поважних причин, вперше.

За таких обставин, суд першої інстанції при залишенні даного позову без розгляду не врахував, що обов’язковою умовою для залишення позовної заяви без розгляду  має бути –  повторна неявка позивача в судове засідання без поважних причин,  якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

Іноді суди враховують факти неприбуття позивача в попереднє судове засідання і у випадку наступної неявки в судове засідання залишають позов без розгляду.

Так, у справі № 572/3483/13-а за позовом Сарненської районної організації Рівненського обласного об'єднання Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" до  Сарненської  районної ради Рівненської області про визнання недійсним рішення, зобов'язання продовжити договір оренди, Сарненський  районний суд  Рівненської області, залишаючи позов без розгляду з підстав повторної неявки позивача в судове засідання, виходив з того, що представник позивача про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але в судові засідання, які були призначені на 25 листопада та 02 грудня 2013 року не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив таке.

25 листопада 2013 року судом проводилось попереднє судове засідання, в яке представник позивача не прибув, оскільки заявив на цій стадії відвід судді. Попереднє судове засідання відбулось без участі позивача, про що свідчить ухвала про призначення справи до розгляду.

Отже, неявка позивача в судове засідання 02 грудня 2013 року не є повторною в розумінні п.4 ч.1 ст.155 КАС України.

Аналіз судових рішень свідчить, що на стадії судового розгляду суди першої інстанції також помилково залишали позовну заяву без розгляду з підстав наявності у провадженні цього або іншого адміністративного суду адміністративної справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 3 ч. 1 ст. 155 КАС України).

Наприклад, у справі № 296/4819/14-а за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Житомирі  до  Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання незаконними  дій, скасування постанови,  Корольовський районний суд м. Житомира прийшов до висновків про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.155 КАС України. Суд виходив з того, що у провадженні Корольовського районного суду м.Житомира є адміністративна справа № 296/4821/14-а, у якій 24.09.2014 року прийнято постанову, що не набрала законної сили із спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що предметом розгляду двох адміністративних справ були різні постанови державного виконавця про арешт коштів боржника, винесені в одному виконавчому провадженні.

Таким чином, дані позови відрізняються за предметом спору, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про їх ідентичність.

Варто зазначити, що не завжди підставою для скасування судового рішення слугували помилки суду при залишені позову без розгляду з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 155 КАС України. Іноді, докази, які свідчать про поважність причин повторної неявки позивача у судове засідання, надавались до суду апеляційної інстанції, що було підставою для скасування судового рішення (справа № 817/521/14).

Мали місце випадки, коли до закінчення судового розгляду позивач демонстративно залишав без поважних причин судове засідання, висловлюючи тим самим незгоду з ухвалою суду про відвід судді тощо.

 У такому разі, одні судді розглядали це як неявку в судове засідання і залишали позов без розгляду, інші - продовжували розгляд справи по суті.

 

2.3.2 Закриття провадження у справі

Упродовж 2014 року Житомирським апеляційним адміністративним судом розглянута 51 апеляційна скарга на ухвали судів першої інстанції про закриття провадження у справі, з яких: у 2-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 25 ухвал залишено без змін,1- змінена, 19 – скасовано.

Найчастіше суди закривали провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України (справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства).

У основному проблеми із визначенням підвідомчості адміністративним судам справ мали місце у спорах, які виникали із земельних відносин.

Так, у справі № 1715/19651/12 за позовом  Жолондовського Р.А. до  Рівненської міської ради про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити дії, Рівненський міський суд, закриваючи провадження у справі, зазначив, що оскільки предметом спору у цій справі є право користування земельною ділянкою, то такий спір має приватноправовий характер і повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд не погодився з таким рішенням суду з тих підстав, що вимоги позивача стосуються перевірки правомірності рішення міськради, яким фактично позивача позбавлено права на одержання земельної ділянки, тому потребують розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Мають місце поодинокі випадки помилкового закриття провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України (якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами).

Основною причиною для скасування таких ухвал було те, що суди першої інстанції не повно досліджували суб’єктний склад обох справ, предмети позовів та підстави, з яких вони заявлені.

Наприклад, у справі №  295/5221/14-а за позовом Несенюка М.М. до  Управління Пенсійного фонду України в м.Житомирі про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, Богунський районний суд м.Житомира, закриваючи провадження з підстав, передбачених п.4 ст.157 КАС України, зазначив, що постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду (справа 2-а-694/11) задоволено позов Несенюка М.М., яким відмову Пенсійного фонду України в Богунському районі м.Житомира у призначенні пенсії з урахуванням пільгового стажу (в 1,5 кратному розмірі) визнано протиправною та зобов’язано відповідача провести обчислення страхового стажу позивачу роботи в районах Крайньої Півночі в 1,5 - кратному розмірі.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив таке.

Предметом спору у справі № 295/5221/14-а є визнання незаконною відмови Управління Пенсійного фонду України в м.Житомирі в пільговому обчисленні страхового стажу та нарахуванні і виплаті пенсії з урахуванням пільгового стажу за час роботи в м.Нягань Тюменської обл., що є місцевістю, прирівняною до районів Крайньої Півночі, за періоди: з 12.11.1986 р. по 25.05.1989р. та з 19.06.1989 р. по 15.06.1990 р.; зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену пенсію за період з 03.05.2009 р.

Отже, суб'єктний склад обох справ, предмети позовів та підстави, з яких вони заявлені, не є тотожними.

Варто зазначити, що закриття провадження у справі з підстави, визначеної п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України, є одним із видів ускладнення адміністративного судочинства, яке полягає у закінченні провадження без постановлення рішення та неможливості його повторного відкриття у суді за аналогічною заявою.

Цю підставу суд має перевіряти ще на стадії прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі.

В контексті аналізу виникає питання: це помилка судді, який не встановив наявність цих підстав на момент перевірки умов щодо можливості відкриття провадження у справі, чи ці підстави стали йому відомі на стадії судового розгляду?

Ускладнення застосування вказаної норми КАС України полягає в тому, що не завжди суддя може встановити наявність постанов суду, що набрали законної сили з приводу спору між тими ж сторонами, про той же предмет.

На нашу думку, для унормування цього питання слід внести доповнення до ст. 106 КАС України і зобов’язати позивача зазначати в позовній заяві щодо наявності ухваленого судом рішення з порушеного питання з доданням копій процесуальних документів.

Невиконання вимоги має бути обов’язковою підставою для залишення позовної заяви без руху.

 

2.3.3 Зупинення та поновлення провадження у справі

Упродовж 2014 року Житомирським апеляційним адміністративним судом розглянуто 15 апеляційних скарг на ухвали судів першої інстанції про зупинення провадження у справі, з яких: у 4-х справах у відкритті апеляційного провадження відмовлено, 5 ухвал залишено без змін,6 – скасовано.

Основною підставою для зупинення у суді першої інстанції провадження у справі стала неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку різного судочинства, – до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі (п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України).

Проте, зупиняючи провадження у справі, суди першої інстанції не завжди правильно встановлювали пов’язаність справ між собою, а також належним чином не досліджували обставини, які свідчать про неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи.

Наприклад, у справі № 296/8802/13-а за позовом Горопашина С.Г. до  Іванівської сільської ради Житомирського району про визнання незаконним та скасування рішення, Корольовський районний суд м. Житомира, зупиняючи провадження у справі до ухвалення рішення у іншій справі посилався на те, що від прийнятого судового рішення у справі №296/12052/13-а  залежить і судове рішення у даній справі, а тому розгляд справи є неможливий.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що судом не враховано, що предметом позову у даних адміністративних справах є різні рішення, прийняті різними суб'єктами владних повноважень. Отже, обставини, які будуть встановлені судовим рішенням по справі №296/12052/13-а не є такими, що унеможливлюють розгляд справи за позовом Горопашина С.Г. до Іванівської сільської ради Житомирського району.

У іншій справі № 817/1336/14 за позовом ФОП Філімонова В.В. до  Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень, Рівненський окружний адміністративний суд, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, прийшов до висновків, що подане позивачем клопотання підлягає до задоволення, оскільки адміністративні справи є пов'язаними, враховуючи, що рішенням у адміністративній справі № 817/1887/14 будуть встановлені обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у адміністративній справі № 817/1336/14.

Апеляційний суд, скасовуючи судове рішення, зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази пов'язаності справ,  а також судом не досліджено обставини, які свідчать про неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи № 817/1887/14.

Іноді суди першої інстанції безпідставно зупиняли провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у іншій судовій справі, оскільки не з’ясували чи набрало законної сили судове рішення у пов’язаній справі (справи № 806/7279/13-а, № 562/2345/13-а).

Варто звернути увагу на проблему при застосуванні п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України, який передбачає право суду зупинити провадження у справі в разі наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.

Проблема полягає в тому, що нерідко судам першої інстанції у справах про поновлення на публічній службі необхідно зупинити провадження у справі до завершення досудового розслідування у кримінальній справі, в ході якого мають бути встановлені обставини, що являють собою об’єктивну сторону складу злочину і в той же час матимуть значення для вирішення адміністративного позову, проте зупиненню перешкоджає відсутність відповідного клопотання з боку сторони чи третьої особи.

 

3. Причини скасування Вищим адміністративним судом України судових рішень апеляційного адміністративного суду

На час здійснення узагальнення Вищим адміністративним судом України переглянуто 22 ухвали апеляційного суду, які постановлені за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, що прийняті на стадіях відкриття провадження в адміністративній справі, підготовчого провадження та судового розгляду, з яких: 6 судових рішень скасовані.

Судові рішення Вищого адміністративного суду України свідчать про  порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, яке регулює строки звернення до суду, юрисдикцію адміністративних судів, а також визначення територіальної підсудності адміністративних справ.

Прикладом неправильного застосування строків звернення до суду може слугувати справа № 0670/10789/11 (К/800/53696/14) за позовом Ільницького А.В. до Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, у якій підставою для скасування рішення апеляційного адміністративного суду стало неврахування офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" Конституційним Судом України ( Справа № 1-13/2013), відповідно до якого, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом.

Справа № 806/4367/14 (К/800/60588/14) за позовом прокурора м. Житомира в інтересах держави в особі Житомирської міської ради (далі - Прокурор) до Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції (далі - ВДВС) про визнання дій протиправними та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувану, свідчить про допущення апеляційним судом помилки під час визначення підвідомчості справи адміністративному суду.

Так, апеляційний адміністративний суд, залишаючи без змін ухвалу  Житомирського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, погодився з висновком суду першої інстанції, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, пов’язані з виконанням рішення у цивільній справі.

Вищий адміністративний суд України скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій зазначив, що суди прийшли до помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі за п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, оскільки Прокурор в даному випадку відноситься до учасників виконавчого провадження, а отже має право звернутися до суду з позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушені права, свободи чи інтереси.

Посилання суду на положення статті 383 Цивільного процесуального кодексу України є помилковими, тому що за правилами цієї норми лише сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У справі № 296/4453/14 (К/800/46729/14) за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Житомирі (далі – УПФ) до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області (далі – ДВС) про скасування рішення щодо відкриття виконавчого провадження, апеляційний адміністративний суд допустив помилку при визначенні територіальної підсудності адміністративних справ.

Так, апеляційний адміністративний суд, залишаючи без змін ухвалу  Корольовського районного суду м. Житомира про повернення позовної заяви з підстав, передбачених п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС України, погодився з висновком суду першої інстанції, що позов територіально не підсудний Корольовському районному суду м. Житомира.

Вищий адміністративний суд України скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій зазначив, що суди не врахували вимоги частини шостої статті 181 КАС України, якою визначено територіальну підсудністю адміністративних справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби. Згідно положень цієї норми адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1- 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом , який видав виконавчий лист.

При роз’ясненні зазначеної норми, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 3 Постанови від 13 грудня 2010 року №3 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби” вказав,   що визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, судам необхідно враховувати, що за приписами пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

 

Отже, оскільки виконавчий лист, на підставі якого винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, видано Корольовським районним судом м. Житомира у справі, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України, то такий спір за територіальною підсудністю належить розглядати Корольовському районному суду м. Житомира.

 

4.               Висновки та пропозиції щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики

Результати узагальнення свідчать, що місцеві адміністративні суди під час відкриття провадження у справі, підготовчого провадження та судового розгляду справи в основному, правильно застосовували приписи глав 1-4 розділу III КАС України.

Більшість помилок у судів першої інстанції виникало під час застосування норм процесуального права, які регулюють строки звернення до суду, підсудність справ та юрисдикцію судів.

До проблемних питань, які виникали під час розгляду справ, можна віднести:

- застосування приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України у справах про стягнення військовослужбовцями грошового забезпечення;

- щодо можливості застосування п. 5 ч. 3 ст. 108 КАС України і повернення адміністративного позову за наявності ідентичного позову у провадженні іншого, не адміністративного суду;

- щодо можливості застосування п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України і зупинення провадження без відповідного клопотання сторони чи третьої особи.

З метою формування стабільної судової практики необхідно:

-   продовжувати здійснювати контроль над формуванням єдиної судової практики;

-   вживати всі необхідні заходи для належної організації надання методичної допомоги судам першої інстанції;

-   вносити проблемні питання, які виникають у судовій практиці, на обговорення зборів суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду;

-   підвищувати кваліфікацію суддів у застосуванні приписів процесуальних норм, шляхом проведення семінарів та індивідуальних навчань. 

 

Результати узагальнення вважаємо за необхідне довести до відома суддів на чергових зборах.

Графік розгляду справ

<< < Жовтень 2018 > >>
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Контакти

Телефон/факс:

(0412) 481 602 – Приймальня

(0412) 481 604 – Канцелярія 

(0412) 481 637 – Факс

(0412) 481 603 – Телефон довіри (пн,ср,пт 10-12 год.)

 

Приймальня - каб. 507

Канцелярія - каб. 105

 

Розклад роботи:

ПН-ПН

з 09:00 до 17:00

Перерва

без обідньої перерви

 

Адреса:

10002, м-н Путятинський, 3/65

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Click to open